2.

затрымај оборôт зэмліê
хај нôч любві
продовжыт жар почуцюв
што розцвітают выплескамі сэрэд тьмы
світлом святым хај озарыт ім душы
і на добрыні олтар положыт
бэзгрêшны радосці вінок
што загонув мглы розвіêе мрок
і вознэсэ іх до нэбјôс
кôль стôль прыніôс
бліêск істіны
што згасла в потюмках вікôв
і шчэзла пуд грыхамі порноснôв
тых што накладают знак совы
на твојіê сны
коб закајданіті тэбэ в правы
од князя тьмы
коб матачыв
      крав
            і чужоложыв ты
коб ім душу оддав
закуту в іспôдніојі дыбы
но
свіêт істіны
што заіскрыцце в глубіні грудэј
што озарыт очнувшыхсе людэј
і промнямі святіêјшојі любві
протараніт кудэль тьмы
аж знікнэ пар іх грêшных снôв
по віêк вікôв

3.

вжэ з піраміды зла
іх совныка багровы тіêнь
вповзае
на людзькојі добрыні остатню прыстань
а ты жывэш бы божы одуваньчык
окутуеш тіêло в віêтрану простынь марув
што ростут на лжы
котору пјэш із віртуальных окон
подај руку
мы взлітім на плянэту доброго совныка
дэ обачыш свіêт бэз ідолув
золотого тэльця
которым поклоны бјэш бэзпэрэпынно
і в сіêті бродіш чмутярôв
котору закідают на твôј сон
там іх нэма
там нікнэ іх магічна мôць
в промнях всэленнојі любві
што сытіт добрыніою проглубкі душы
і очышчае јіê з грыхôв
што набрыялі эхом снôв
з нізôв
дэ правіт князь прожорны тьмы
коб заполоніті тэбэ в рабы

4.

рэліеф зэмліê
занэсяны у віртуальны мôзг
до пятачка
што пахнэ сном твојім
дэ стомляны прыліôг
накрывшысь облаком
од космосу завістлівых очэј
коб лёсу зглазіті нэ мôг
всэленны зміêј
коб аніхто нэ знав
дэ рôс сэрэд лугôв і трав
і дісь колі нэ раз між струямі дожджу
пэрэбігав нэ зміêтяны најмэнчым пу
чару надіêј нэ одпэчатану доніôс
до сівізны волôс
прыліôг бы на пятак својіê зэмліê
закрыты од чужых хотіêј
коб хоч на міг остатісе во одініê
но тој хто поклонівсе князю тьмы
нэ стіхнэ кôль нэ глянэ в твојіê сны
кôль нэ појмэ чым дышыш ты
чы нэ прачэ твôј энкляв
чого б шчэ вôн нэ знав
цыкліоп
што дэнь і нôч нэ спіт
з космосу пронюхуе твојіê сліды
што снôв сортуе твојіх пліон
іх дэмонічны эхоліон
коб нэ проснувсе раптом ты
і нэ обачыв князя тьмы
што в піраміді зла мамоною шуршыт
которому альхэмік лжы
мікстуру смажыт мэдіяльнојі лухты
што дня котору выпіваеш ты
коб нэ зміêтів як вповзае в сіêнь
совныка іх чорного багровы тіêнь
коб душу твою окутаті у сіêть
на тышчу ліêт
мніê б ключ најті
до брамы тьмы
што одчыніт доступ на тој бôк лухты
коб змыті гіпнотычны сон
з душ людзкіх окон

5.

колі высохнут крыніці
што наповняют русла рêк
усохнут сады і травы
поле покрыецце попэлом остатніх стэблін
знікнут пташкі і звірê
чоловіêк
в својôј самоті суетітсе будэ
коб продовжыті корэнь жыця
аж стоміцце і застынэ
тогды намалюеш
остатні
      пэјзаж
            зэмліê