Дісь рано, колі я выjшов з нашым собакою Рубіном у колхозны вішніовы садок, прыjшла мніê до головы ідэя, як запісуваті нашу мову кірыліцею, коб вона выглядала по-людські (а нэ як ґрафічны кошмар) і коб еji правопіс быв „computer friendly” (то значыт, коб можна было пісаті по-пудляські в нормальнум „word processor’ові” і корыстаті з компутэрнојі функціji „search” у пудляськум тэксті).
А тому, прыjшовшы на працю і запляновавшы роботу на ціêлы дэнь для білоруськоji службы Радіва Свобода (обадва нашы шэфы на вакаціях, і дісь „жонджу” я), я взявсе запісуваті сіêту ідэю для своjого бліоґа.
Я вжэ мнôго раз казав, што пісане по-нашому кірыліцею — то мастацтво для самого мастацтва, которэ не мае ні практычноjі выгоды, ні будучності. Так што повторатісе одэ не буду.
Але мніê не выходіт з головы пудляські словнік Міхала Врублевського і Дорофіêя Фіјоніка. Чэрэз непродуманы правопіс сіêты словнік не мае велікого практычнога значэня в віêк компутэрув. Як сіêты словнік пэрэвэрнуті на такі правопіс, которы позволів бы зробіті з jого компутэрну базу даных і, заодно, задоволів бы тых всіêх „мовных ортодоксув”, якіе твэрдят, што нашы батькі говорылі до нас кірыліцею, а тому мы повінны пісаті кірыліцею навэть тогды, колі jіjіê ніхто не прочытае?
У нашуj часті свіêту мы наогул знаемо кірыліцю трох відув: росіjську, украjінську і білоруську. Покôлькі бôльшость пудляшôв залічуе сэбэ до білорусув, то для мэнэ ясно, што кірылічны запіс пудляськоjі мовы повініон обопіратісе на білоруськум варыянті кірыліці.
Мніê тожэ ясно, што такі кірылічны запіс повініон міêті додатковы ґрафэмы, которы означалі б пудляські звукі, якіх нэма в білоруськум літэратурнум стандарді мовы: Ô ô [uo], iê [ie], ê [ye], Ґ ґ [g]. Значыт, пішэмо: нôс, ніôс, мiêх, лiêс, грêх, рêжэ, Ґрыша, ґоздь, etc.
Я тожэ думаю — і в сіêтум прызнаю рацію Врублевськуму і Фіјонікові — што трэба ввэсті для кірылічного пудляського запісу ґрафэму j, котора вэльмі зручна для запісу jотаціjі і: Украjіна (а не Украйіна), еjі (а не ейі), доjіті (а не дойіті), etc. J выгôднэ шчэ і тому, што вонэ можэ заступіті нэ тôлько й, але і ё, колі вонэ самостôjно творыт склад: jого (а нэ ёго чы його), твоjого (а нэ твоёго чы твойого). А колі трэба запісаті ё в іншых выпадках, то пішэмо іо: хатніого, ліос, всіо, etc.
Тэпэр словнік Врублевського-Фіјоніка можна перэворочуваті і даваті на компутэрны рынок. Прынаjмі, мніê так здаетсе.
І в такôм правопісі назвы нашых вjосок і сіолув выглядалі б, як здаетсе, прыjмально для нашых „кірылічных ортодоксув”, а прытôм докладно пэрэдавалі б jіх орыґінальнэ звучане: Вôрля, Вôjшкі, Вôлечка, Кôшкі, Кошэліê, Грэдэліê, Шэрніê, Сычê, Чыжê.
