Zo studenćkich liêt zostałasie mniê na ciêłe žycie odna mara: vybratisie liêtom u pojiêzdku koniom zaprežanym do voza po Pudlašy. Pojiêzditi po našych siołach i vjoskach, pohovoryti z luďmi, pozapisuvati jich na magnitafončyk, porobiti zdymki, i vsio takoje. Tak skazati, odbyti svoje NAJVAŽNIÊJŠE PODORÔŽE na siêtum sviêti. Ale išli lita, koni i vozôv u nas stanoviłosie štoraz menš, jak i mojeji ochvoty, kob pošukati koho-leń z koniom i vozom i namoviti do nočovania de popadetsie i do pojiêzdki po Biłostôčyni z ne zusiêm kob jasnym ciêlom. Narešti ja dojšov do punktu, u kotorum tverdo zrozumiêv, što v siêtum žyci mniê vže ne možna miêti vsioho, čoho tôlko zachočetsie. Konkretno, mniê vže ne možna znajti PRAVDIVOHO KONIA i PRAVDIVOHO VOZA, a tomu treba dumati pro jakijeś zamiênniki, koli mniê chočetsie jakoś dohoniti svoju maru.
I ja vydumav.
Ja vziav našoho NISSANA QASHQAI +2 (115 mechaničnych koni), uziav SVOJICH DIVČENIAT, kotory zapakovali ciêły bagažnik ubraniom i čerevikami na VSIAKU OKAZIJU, i pryjiêchav do Biêlśka, do svojich testiôv (babci Nadi i diêda Petra), kotory, tak sioholita nam zyjšłosie, u deń SVIATYCH APOSTOŁUV PETRA I PAVŁA (12 lipenia; po starôm styli – 28 červenia) budut praznuvati PJATIDESIATILIÊTIJE svojoho šlubu. I v domi testiôv ja zrobiv BAZU dla svojoho NAJVAŽNIÊJŠOHO PODORÔŽA. Biêlśk ležyt bôlš-menš poseredini Pudlaša, jakoje mene na dany moment cikavit. Z Biêlśka za neciêłu hodinu možna dojiêchati do babci Oli i NA RYNOK v Biłostoku, abo do Osłova nad Buhom, koli miêti na vvazi puvdenny kirunok. Koročej, zsiôl usiudy bliźko i ne treba nočovati pud hołym nebom abo v HOŁUM POLI, kob pohovoryti z svojimi luďmi i porobiti jim zdymki. Ne kažučy vže pro toje, što ne treba voziti z soboju siêna i ovsa dla mojich 115 mechaničnych koni. Chvatit vsioho MASTER CARD.
I ot uže minaje tyždeń, jak ja jiêždžu z Halinkoju i Marylkoju po našych movnych džunglach i demografičnych pustyniach i natchniajusie RÔDNOJU STORONOJU, kob šče bôlš uzvyšyti PUDLAŚKU MOVU i napisati pravdivu KNIŽKU pro svojich ZEMLAKÔV.
POKAMIŚ usio jde BAJKI. Kažny deń nam prydarajutsie KNIŽNY i TAJEMNIČY spotkani, rozmovy i zdymki. Udeń my jiêzdimo i natchniajemosie, a večerom siadajemo v BAZI i zapisujemo našy vraženia i spominki z prožytoho dnia. Naša spôlna KNIŽKA maje byti POLIFONIČNA i POSTMODERNISTYČNA, a tomu ja vziav obicianie od svojich divčeniat, što do mojoho dennika, kotory posłužyt KVAZIOBJEKTYVNOJU OSNOVOJU dla fabularnoho płasta KNIŽKI, vony dodadut svojiê dva hołosy, kotory budut miêti velmi važne MARGINALNE ZNAČENIE. I vony mniê poobiciali, što čas od času budut pisati svojiê vłasny denniki, to značyt, svoju častku našoji KNIŽKI. Halinka tverdo trymajetsie pudlaśkoji movy v svojich zapisach, a Marylka vytorhovała, što častku svojich zapisok bude robiti po-angielśki, a častku po-svojomu.
U Marylki absolutno svôj vłasny pravopis, jak u angielśkuj, tak i v pudlaśkuj movi.
Prykład Marylinoji zapiski z 3 lipenia: But the clock ashili [actually] didnt wurk and then i had a bath and i wochd Sleeping Buti and then i asced my mom wen are we go to dads mom and she said in a minit so then i put on my clothig but my pans wure foling of [were falling off] so i had to chanc them and then we went to my friends there...
A 5 lipenia Maryla zapisała: Diś byv fajny deń bo my pojiêchali na rynok. uperuč my parovar dla babci i dziatka potum my pojechali na rynok i mnę kupili novy klapki potu pušli my kupiti kartofly i potum zašli do sklepu i kupili vodu sir do salati orazadu vino i potum pušli kupiti truskafki i pojechali do domu i ja pomohla mamy povitiraty filyzanki i taleži i dostala od mamy pulski hrošhi i od tata cheski hrošy i potum viprubovala ya chi mazaki maluyut i potum ja jimi bavilaše.
Joyce zo svojeju „Penelopoju“ to mały pryšč podług literaturnoho stylu našoji Marylki.
Odnym słovom, DIVO i ČUDO. Abo, jak kaže Ihar Babkou, to METAFIZYČNY ZHÔROK, z kotoroho vže vsio vidno (глядзі ягоны ўступ да кніжкі: Ян Максімюк, „Словы ў голым полі”, Мінск, Логвінаў, 2011).
7 lipenia (24 červenia po starôm styli), u četver, byv deń narodženia Sviatoho Jana Chrystitela. Tradycijny odpust u Pasynkach. Tudy my pojiêchali vsiê, to značyt, ja z divčeniatami i babcia Nadia z diêdom Petrom.
Pryjiêchavšy do Biêlśka v nediêlu 3 lipenia, ja peršym dovhom zahlanuv na pôłku z knižkami babci Nadi, kob vytiahnuti stôl OBAŁDIÊNNU LITERATURU, kotoru ja bačyv tam protiahom ostatnich 15 liêt, koli odviêduvav testiôv, ale jakuju dosiôl ne čytav: ЖИТІЯ СВЯТЫХЪ, изложенныя по руководству ЧЕТЬИХ-МИНЕЙ св. Димитрія Ростовскаго (peredruk 1992 roku z komentarami i objasnieniami moskovśkoho vydania z 1913 roku). Za cara rosijane vydali 12 tomôv „Žytijuv“, po odnum na kažny miêseć, ale testiova zmohła dosiôl kupiti vsioho pjať-šesť knižok. Na ščastie, sered jich okazavsie tom na miêseć ИЮНЬ, kotory, złožany podług staroho stylu, zachvatuje mało ne połovinu našoho lipenia. Pokôlko ja pryjiêchav na Biłostôčynu, de duch staroho rosijśkoho pravosłavja čuti i po diś deń, ja postanoviv, što mniê vže nadyjšov čas, kob pročytati siêty ЧЕТЬИ-МИНЕИ i rozobratisie bez batiuškôv, što do čoho.
Začav ja čytati i začav ochati na siêtoju OBAŁDIÊNNOJU LITERATUROJU. U teksti „Žytije i stradanije sviataho sviaščennomučenika Jevsievija, jepiskopa Samosatskoho“ (joho deń odznačajetsie 5 lipenia) možna natrapiti, naprykład, na takoje: Еретики снова возвратились къ своему зловерію, как псы на свои блевотины. Siêtoho jepiskopa jakajaś zavziata aryjanka zveła z hrêšnoho sviêtu, rozbivšy jomu čerep horčkom, kotory kinuła z dacha. A v teksti pro sviatuju mučeniciu Agrypinu (pominajetsie 6 lipenia) možna znajti takoje: Какъ ароматное яблоко или какъ благоуханный цветокъ, она своим целомудреннымъ и добродетельным житіемъ приносила вернымъ сердцамъ сладость и благоуханіе, чемъ и отгоняла смрадъ страстей. Jôj potum za siête aromatne žycie, jak i treba było spodivatiasie, pogruchotali vsiê kosti. Ja zrozumiêv, što ne vspokojusie, poka ne znajdu tomu na miêseć ИЮЛЬ, kotoroho v testiovoji šče nema.
Pered pojiêzdkoju do Pasynok ja, zrozumiêło, pročytav tekst i pro Jana Chrystitela. Tože ne rozčarovavsie. O jak tam pišut pro chrystiny Jana Chrystitela: Въ восьмой день по рожденіи Предтечи пришли священники и родственники Захаріи въ домъ его для участія въ обряде обрезанія младенца; при этомъ они хотели назвать его именемъ отца — Захаріею. Но мать младенца не соглашалась на то; имея мужа-пророка и родивши пророка-сына, святая Елисавета была и сама исполнена пророческого дара и по пророческомк предведенію настаивала, чтобы ея сына нарекли темъ именемъ, которымъ повелелъ наречь его ангелъ: отъ своего мужа она не могла слышать объ этомъ, — ибо Захарія возвратился изъ храма въ домъ свой, имея какъ бы связанный языкъ, и не могъ разсказать своей супруге, что он виделъ ангела, который благовестилъ ему о зачатіи сына и повелелъ при этомъ наречь ему имя Іоаннъ. Итакъ, наставляемая Духомъ Святымъ, святая матерь называет младенца Іоанномъ — пророчески, какъ она и прежде пророчески познала пришествіе къ ней Матери Божіей, когда говорила: откуду мне сіе, яко приiде мати Господа моего ко мне. Тогда священники и родственники стали знаками вопрошать Захарію, какъ бы онъ хотел назвать младенца. Тотъ испросилъ дощечку и на ней написалъ: «Іоаннъ имя ему». И тотчасъ же отверзлись уста Захарія и языкъ его разрешился отъ узъ немоты, и онъ сталъ говорить, прославляя Бога.
Ničoho divnoho, što, tak pudšykovany, ja provjôv v Pasynkach deń narodženia Jana Chrystitela jak u TRANSI. Ja tam zrobiv koło 150 ZDYMKUV, zapisav try VIDEO SKOPY i pjať AUDYJO SKOPÔV. Testiova mniê kazała, što v pasynśkuj cerkviê znachodiatsie i MOŠČY, ale mniê vony jakoś ne kinulisie v očy. A častku z toho, što mniê kinułosie v očy i ušy u cerkviê v Pasynkach i koło jijiê, možna pobačyti i počuti na siêtuj storônci.
Krestny chôd na Jana v Pasynkach
Aha, šče odna drubnicia, jakaja pomazała mniê dušu medom u Pasynkach. Koło cerkvy ja pobačyv diaďka-cukiernika, kotoroho, jak tôlko sebe pomniu, ja bačyv na vsiêch parafijalnych odpustach na Biłostôčyni, na jakich ja pobyvav za ostatni 45 liêt. Vôn na vsiêch odpustach prodavav svojiê LIZAKI i MAKI z žônkoju. U Pasynkach vôn tože byv z žônkoju. Oboje vže siveńki jak hołuby. Vony dla mene — ne menšy symbol našoho narodnoho pravosłavja, niž krestny chôd posli liturgiji abo hostina z vypivkoju posli voročania z-pud cerkvy dochaty. Ja z Marylkoju pudyjšov do diaďka i poznakomivsie. Vôn nazyvajetsie MICHAŁ IVANIUK i žyve v Biêlśku. A pochodit z Plutičuv. Joho baťko vmer, koli jomu było siêm čy vôsim liêt. Joho trochu vychovuvav odin hospodar zo ŠLACHTY, na kotoroho miêła oko UB, bo toj hospodar vernuvsie z Angliji. Ot, šče odna nevelička TAJEMNICIA, jakaja mniê odkryłasie v siêtum žyci, pudčas PODORÔŽA do krynici mojoho času.
