Докладно міêсэць назад зјіêздів я з сыном до Вроцлава, дэ одбыласе вэліка музычна імпрэза для молодіожы – спôльнэ гране музыкі Джымі Гэндрыкса на городськôм рынкові.

Зразу, колі сын став оно мэнэ намовляті на спôльны выјізд, я запалівсе до выцечкі — ідэ довгі вікэнд, 1-3 мая, і всіој народ зачынае кудысь ворушытісе і пэрті. Одозвалосе во мніê таксамо якоесь такое почуце з молодості (колі мніê было тôлько ліêт, як сынові тэпэр), што в музыці, слухаті которојі мы јіêдэм – е шчэ якоесь додатковэ послане, которэ мае сілу змініті ліос чоловіêка і свіêту...

Колі ж прыјшла пора выјізду, то я мало-помалу вэрнувсе думкамі на уровэнь својого тэпэрышніого 44-ліêтніого досвіду, і јіêхаті в такую далеч – 500 км – мніê мôцно одхотіêлосе. Я змјав в собіê ціêлу нэохвоту, коб нэ розчароваті сына, которы мае повнэ право пэрэжываті свôј 17-ліêтні віêк подлуґ надіêюв і сподіванюв молодості, а нэ моејі спіêлојі спрактыкованості і розуму. Мы загрузілі до самохода спальны мішкі, гітару, запас јіêдла, тэрмос з кавою, і рушылі...

[1]	[2]	[3]
[4]	[5]	[6]
[7]	[8]	[9]

Рушылі вэльмі ранютко, бо хітро подумалі собіê, што такім способом хутко і бэз вэлікого трафіку пэрэскочым чэрэз Варшаву і даліêј ужэ подуем просто на Вроцлав. Але нэ всіо сповняетсе до кунця ідэально. Во всіôј Пôльшчы вэлікі городы модэрнізуютсе і ліêтом воны мôцно попэрэгороджуваны дорôжнымі роботамі. Колі ліотом бліскавіці мы вжэ чуть нэ пробілісе чэрэз ціêлу Варшаву, бодај, на остатнюм істотнум (і пэрэкопанум) розјіêздові мы нэ розчыталі добрэ вказальнікув і, замісь на својôј трасі, оказалісе в пудваршавськум мјастэчкові Прушкові – „століці пôльськојі мафіјі”.

Было шчэ пэрэд шостою годіною рано, і мы пэрэжылі ціêлы бôль, которы досвіêдчуе чоловіêк, які збівсе з трасы і оказавсе в міêстіові, дэ нэма простого і чытэльного обозначэня дорогув, а з увагі на ранню пору нэ відно і ніякого містіового жытэля, у которого можна запытаті про згубляны кірунок.

Мы објіêхалі Прушкув і так, і навскосяк – і нэ знајшлі ніякого простого выјізду... На шчасте попавсе нам на очы одін старêјшы віêком жытэль, которы выводів рано собаку. По-мојому, сіêты чоловіêк выглядав самэ як эмэрытованы „capo di tutti capi”. Најважніêјшэ, однак, што вôн досконало знав ціêлу ліокальну ґэоґрафію – вôн потлумачыв, як містіовымі дорогамі хутко выскочыті на нашу трасу бэз ворочаня до Варшавы. У огульнум розлікові мы заблуділісе оно на якіесь пув годіны.

Даліêј усіо пујшло гладютко і бэз прыгодув. У Вроцлаві мы былі, як і запляновалі, 1 мая пэрэд обіêдом, і міêлі мнôго часу, коб погледіêті город, пока пујті на тој најважніêјшы пляц, дэ пара тысяч молодых гітарыстув з ціêлојі Пôльшчы шыковалосе, коб установіті новы рэкорд кнігі Ґінэса по спôльніому граніові композыціјі „Hey, Јoe”.

Коб трапіті у кнігу Ґінэса, трэба стісло выконаті всю процэдуру і формально доказаті свôј рэкорд. Усіêх гітарыстув, которы прыјіêхалі взяті вдіêл у імпрэзі, рэестровалі чэрэз пісьмову анкету, котору молоды гітарыст пудпісував і покідав орґанізаторам – узаміêн вôн отрымував цэртыфікат удіêльніка. Про кôлькость гітарыстув віêдомо якраз подлуґ кôлькості сіêтых анкетув.

Скажу, што ніякого рэкорду встановіті в 2010 рокові нэ вдалосе – у спôльнум граніові вдіêл взяло огулом 4500 гітарыстув. Але то нэвэліка біда – рэкорд і так належыт до города Вроцлава, лоні там на ідэнтычнуј імпрэзі зобралосе 6500 гітарыстув.

[1]	[2]	[3]

З пункту погляду мојого спіêлого розуму, нэма вэлікого значэня, чы встановілі такі рэкорд, чы ніê. Важнэ тое, што город знајшов собіê капітальны помысл на самопромоцію – кажного року в часі мајового довгого вікэнду јіêдут сюды табуны молодіожы, а разом з јою і мнôго дорослых, і всіê воны зостаютсе одэ 2-3 дніê, покідаючы купу грошы. Рэкорд Ґінэса то таксамо вроцлавські помысл, як загосподароваті насліêдство 1 мая – з усіêх тых тысяч гітарыстув, которы іграют на рынкові музыку Гэндрыкса, орґанізаторы формуют потум пэршомајовы похôд, которы ідэ чэрэз город пуд чырвонымі стягамі, дэ замісь пролетарськіх гаслув — музычны, а замісь Леніна-Маркса — Джымі Гэндрыкс, ідоль молодіожы мнôгіх поколіêнюв. Направду вэльмі фајно і культурно сіêтэ всіо выглядае. Похôд ідэ на одну з городськіх выспув на рыціê Одры, дэ ціêла імпрэза протягуютсе концэртамі запрошаных „пэршоліґовых” гості з Пôльшчы і заграніці.

Я шчэ догледів-почув својім спіêлым ухом мнôго выховавчых нотув у тôм, як сэбэ поводілі на сцэні дорослы музыканты – ідолі і взоры, до которых спробуе набліжытісе в својôм жыціові вэліка часть молодых гітарыстув. Сіêты дорослы музыканты, промовляючы зо сцэны до својіх молодых слухачôв і насліêднікôв, вэльмі тактôвно, але і однозначно проповіêдувалі такіе жыціовы вартості як колежэньство, сімја, добра эдукація... Воны таксамо пэрэстэрэгалі својіх потэнціјных насліêднікôв пэрэд наркотыкамі і алькоголіом — крôм таленту, проповіêдував міжы піснямі вокаліст пôльськоji групы „TSA”, најважніêјшым вашым пудштурхом хај будэ праціовітость. Которы ж гітарыст-початкôвэць нэ хотіêв бы іграті так, як іграе Анджэј Новак у композыціјі „51”..?

Я і мôј 17-ліêтні Томэк замучылісе і повбівалісе сіêтым музычным маратоном до нэможлівості, але добры настрôј і почуце задоволеня нас нэ покінуло ні на одну хвілю, колі нам піхотою трэба было спэрша довго шукаті одповіêдніого прыстанка ночного автобуса, а потум довго, чэрэз ціêлы Вроцлав, јіêхаті до нашого ночліêжного покоя. Мы всю сіêту дорогу довго і шчêро говорылі про нашэ жыце, пляны і мары. Я ніколі і нэ думав, што моя вжэ промінула молодость дасть мніê аж тôлько прыемных рэмінісцэнціюв, кôлько мніê зганулосе за час ночнојі дорогі з сыном на одпочынок.

[1]	[2]	[3]

Послі маратону музыкі была нэдіêля 2 мая, і мы провэлі ејі, шчэ раз оглядаючы вроцлавське старое міêсто — тэпэр ужэ з прэспэктывы люді, которы проспалісе і одпочалі послі дорогі. Мы сходілі, як і належало в нэдіêлю, у вроцлавську катэдральну цэркву, дэ одстоялі ціêлу епіскопську літургію. Вэльмі сподобаласе мніê ґотыка храму і тэпло, з которым епіскоп Ерэмія звэрнувсе послі службы до својіê паствы — як до сімјіê, у которуј кажного сіміêјніка вôн знае з імја, назвіска, а навэть і з характеру...

Послі Томэк закомуніковав, што вôн обовјазково мусіт понапісуваті і выслаті почтôвкі до трох діêвок із своејі клясы, бо іначэј воны нэ дадут јому жыті — нам мусово было дэ-лень спокôјно прысіêсті. Я сказав, што завэду јого до одного доволі дорогого, але фајного бару-бровару „Спіж”, дэ на міêсті варат піво і мают јого вэльмі смачны тэмны ґатунок.

— Ну, — сказав Томэк про тэмнэ піво, колі мы вжэ былі на міêсті, — коштуе як ґінэс в Білостоці, але значно лепі за јого смакуе...

Я нэ міêв як сіêтого справдіті і віêрыв јому на слово. Најмуцніêјшы напіток, которы я тэпэр пју, то подвôјнэ эспрэссо. У мојôј молодості нэ было як порумняті ґінэса з тэмным вроцлавськім „Спіжом”.