Hołôvna Svojim diêtium Artykuły Literatura Słovnik Zvukovyje skopy Zvežêteś z nami Svoja.org na Facebook
Svoja mova, svôj vybur, svôj los...
Віêршы 2014
Natisnuti, kob pobôlšyti...

Віктор Стахвіюк

Віктор Стахвіюк

1.

чоловіêк
што брэнтаетсе в струјіê часу
нэ розкрывшы тајн свого прыходу на свіêт біêлы
нэ осознавшы правд заложаных в јого матрыцю
блудіт згубівшы ніть
што вэдэ до ядра сэбэ самого
у клубах штодіонного хаосу
і вдыхае мглу зманлівых інспіраціј
што стэлют кладку в човон тьмы
чоловіêк што в жорнах ніякості
мэле час накрэсьляны ліосом
і пэрэсыпае зачыну жовты пыл між шпонув змовы
трэпэчэтсе об бэрэг чорных снôв
што закрывают горызонт надіêјі
у трохкутніку бэзвыхôдності
дôм робота ты
дэ ты нэ ты
проснісь
двэры најді што вэдут до броду
дэ нэма ідэј
што крэуют сон прожорного бытя
дэ нэма поклоннікув жовтого тэльця
дэ нэма людэј мозоляшчых коліêні
дэ нэма ідолув лжы
дэ нэма тьмы
дэ нэма
там
помолісь до істіны
породівшојі всэленну
вэрнісь до пэршого слова
будь

2.

Кôль ты забыв
дорогу до крыніці памэті
дэ покутуют згубляны тобою рôдны слова
дэ бутвіêют клішы твојіх успомінув
пронізаных напіêвом нів
дэ батьковшчыны сон спродвіêчны цвів
а дісь там мэркнэ промэнь істіны
котору ты опутуеш радном јіх добробыту
дэ брэнтаешсе між добром і злом
хватаючысе кросон віêры,
котору мутіш молітвою
за страну чужынцюв
і страгнэш в проглубку жуткіх снôв
што ткут
сіêть нэнавісті
і заганяют совэсть
у ковш вражды
Я Біêлу Русь,
Я Русь Святую
бачу в снах својіх
што сытят душу іскрамі істіны
дэ б нэ быв
і одчаровуют з відьмарськіх слôв
што ткут основу лжы
для суродічув твојіх
і в нэвуд кідают чужых ідэј
твојіх дітэј

3.

я дісь
задуманы сіджу
я тку радно вспоміну
я іскоркі душэвного огню
на порох ярості нэ кіну
знајомојі журбы сліозу
нэ упушчу на сэрця камэнь
я сон про шчасте нэ зішчу
нэ увоскрэшу пламэнь
чого ж тогды так жудко мніê
заглянуті в колодэць часу
і вкінуті прошэдшы дніê
в бэздонну чашу
бэзсонных мук
бэзглуздых мар
і пробліскув
                  погрозлівых
                        багрового
                              світла
                        я  жду
                  покôль
            душэвны
      жар
вспэпэліт
      всіо
            дотла
што звоном похоті
вздыблянојі ярымі штуршкамі зла
ґлушыт совэсті встыдлівы стогн
ніколі віêдаті нэ будэш
ты
      жыв
            по
                  што
оно познаеш за што
пожнэш
      јіх
            сто
                  по
                        сто

4.

што ж мне
былому хлопціові
діêвкам голову морочыті
запускатісь в проглубку очэј
вспоміном жыті
од нэдоспаных ночэј
на міêсэць поглядаті
што сэрэд зôрок крочыт
чытаті сон пророчы
ссаті сэнс бы з кôсткі тук
уявляті дотык рук
тојіê
што в памэті згубіла сліêд
кôль бачыш јіê
як з горê зыходіт вніз
як крутітсе кругом сэбэ
як понад квјатамі плывэ
віруе юбочкі зонтом
што наповняе жажду сном
а ты сніш знов наяву
ты мајову пјэш росу
ты вздох взносіш ввысь
встань
проснісь
душу утіш

5.

кувшын правд одвіêчных
мохом лгуньств обрôс
і закрыв бліêск істіны
коб од јіê одрôксе ты
тэпэр пудміêняны правды
пронізуют промнямі зматачаных слôв
простору в якуј вібруе твое я
коб заґлушыті звыклу прызвојітость
І ты прадэш
у зманлівуј покоры
ніть абыяковості
што опутуе совэсть
подаровану в дэнь родув
зсіôль нэ почуеш жаху
бомб што выбівают рытм
на клявјатуры дымократіјі
бо ты глідіш в зманлівэ окно
коб повіêрыв што нэсут добро
што пробіты сэрця
одорваны рукі
змолоты ногі
дітэј
жэртвы нэнарочны
прав чоловіêка раді
кôль служат выплескам ідэј
світлістых правд
што павутіêніом опутуют горызонт
коб ты в нэвуді іх очок
згубів дорогу до пэршого слова
і погодівсе
тогды
станэш добычою
сатаніньськојі
      прожорлівості
            ідолув
                  піраміды
                        зла

6.

якжэ тіхо вповзают на нэбо хмары
як крадэтсе бэзшумно тіêнь
на пішчаны бэрэг
коб з дівочых рук вырваті совнэчны мјачык
жаворонок
      пудвіêшаны
            на промнях
                  сонця
            грымнувсе
      об зэмлю
јого звôн
      розсыпавсе
            крыштальнымі
            іскрамі
      звукув
і замэр
чоловіêк затрымавсе
обачыв гаснувшы круг совныка
вдыхнув нôздрамі бэззвучны подых буры
што за горызонтом
жаром бліскавіць спопэлюе
і змывае струямі дожджу грыхі тых
што в сэкрэтнуј тьме
спіскуют протів Бога
ты јіх добыча
в нэвуді пудміêны прав і правд
опутаны прытягамі лясэрув всіобачушчого ока
бо ты лядацо
што нэбэскорыстно пјэ поправность
котору куют в лябірынтах піраміды зла
нэ бачыш јіê зловіêшчого тіêню
што надувае стягі лозунгув чужых
коб совэсть спрокудіті твого народу
як нэ обачыш людэј
што вжэ вдыхают подых буры
вона змые біêльмо з јіх загіпнотызованых очэј
і ожывіт жаворонка
што зајграе на струнах закутојі в дыбы душы
і уволіт правэдну істіну вікôв
з памэті чашу
коб
      радугою
            добрыні
розцвіла по горызонты часу

7.

віêтіор
што бразгае оконніцямі
і згушчае сумэркі мэркнувшого дня
здырывсе зо стіною ліêсу
завылі біêсы в кронах јôл
замітусілісь тіêні осэні
што лістіом застілае сліды твојіê прысутності
міêсэць
што вынырнув з проглубкі поміж хмар
твôј твар малюе сэрэбром на шыбах окон
ты одін
погружаешсе в дрымоту часу
у пошуках надіêјі
утрачанојі в суетіê мінулых діон
кôль ты забывсе на јіê запах
осліêп на контур
оґлох на зов
што тліêе в закутках душы
і вібруе акордамі запрошлојі любві
віêтіор
за кордоном зачыняных двэрэј
розчэшэ шчэтіну твојіх эмоціј
што пронікнут в тајну правд
і окрылят пошукі дорôг
што прывэдут
до Бога

8.

умэрла Трыстянка, умэрла.
пропалі мужыкі,
іх нашчадкі обэрнулісе в полякі
колі проколамі вампіры выссалі јіх тук
і спрокуділі јіх кров
і ты брыдэш по руслах давніх рêк
порослых полыніом отравы
у пошуках батькôвського завіêту
і натыкаешсе на зомбі
што сіêлі за матчыном столом
дэ продкув мојіх Пудляшська Русь
дэ Біêла Русь
дэ Русь Сьвятая
руніêла хороством
цвіла букетом трав,
што за твојім окном
і пахла квіêтіом ліп
і кліоновым тэплом
і клекотом буслôв на стрêсі хат
буділа новы дэнь
коб ты в просторы рôдных нів
тэплом зацвів
і радугою добрыні
сон про рôдны дôм
сповіты волі подыхом
бэз поту
снів

9.

там
дэ стэлетсе пах мјаты
на квіêтістых коврах лугôв
што заманліво гудут
віром пшчоліных крыл
дэ мільгочут промні
в жывотвôрных каплях росы
дэ жаворонок звініт
на прытязі льнянојі косы
дэ ястрэб
крэсліт магічны кругі
што застывают на куполі нэба
взором нэзбытојі тугі
дэ журавліны крык
прошывае навскрôзь
простору снôв
і будіт трэпэт душы
зовом забытых грыхôв
там прышов на свіêт
орошаны матэрынською сліозою
гојданы у колыбэлі
сплетянојі з промнюв совныка
окутаны шопотом саду
што яблык пахом звініт
і колышэ до сну
любовју маніт
коб ты правэдно жыв
бо жыце
як пэршы сон
в які нэ вэрнэшсе ніколі

10.

з тэмры глубін
прорываетсе дэнь
окутаны у туманы
і рысуе контуры вэршын
з якіх
коліоры повзут уніз
і розліваютсе в віêтразях загонув мглы
а ты шчэ спіш,
і сну запісуеш остатні акт
што з глубіны астральных окон
льјутсе в пудсвјадомості русло
і малюют образы одвіêчных правд
од якіх одходіш ты
кôль з брêдом біêгаеш радужных стягôв
што подыхом трэпэчут
дурман-правôв
і сулят нам
хвору містэрыю любві
коб ты забыв хто ты
коб знішчыв
сімјіê святіêјшые ґузлы
і дітэј своіх оставів
в бэздонных тонях мглы
што выплывают з сатанінськіх смі
і душы травјат ґэндэрным брэхлом
зроджаным
за віêчно хміêльным выпівон столом
у князя тьмы
дэ піруе закулісная братва
і спіскуе над розпјатіјом Хрыста

11.

пуд нэбом
хмурым дожлівым сонным
пташкі нэ літают
воны нэ взніêтят крыламі радугі
в брызгах которојі устрагнэ совныко
нэ намалюют міготлівых шарыкув
которы в прыгоршні лапают діêті
і можэ тому сідят згорбівшысе на дротах і дэрвах
і ткут сон про тэплэ ліêто
якжэ хочэтсе подарыті ім промні
што осушат крылы
вынэсут іх у блакіт
і наповнят звукамі голубую простору Зэмліê
глідіш
як пташкі згорбівшысь всіо сідят
нэ взлітают
з іх дзюбув сплывают кроплі дожджу
ты одін

12.

колі розцвітают бэздушја сады
в якіх балюют трымаюшчы жэзл
над дахамі проносятсе віхры вражды
а в потюмках віêдьм пронізлівы шэпт
што ждут прыходу лжэця
коб вознэсті на прэстол творця
Господі
дня того я боюсь
і молюсь

Peršy « Poperedni « Zmiêst » Nastupny » Ostatni
PDF dla drukovania » Natisnuti ikonku, kob zładovati...
Віктор Стахвіюк, Віêршы 2014
2015-01-11, 20:10
EPUB dla čytałok e-book/Kindle » Natisnuti ikonku, kob zładovati...
Віктор Стахвіюк, Віêршы 2014
2015-01-11, 20:10