Svoja.org » Hromada » Svoja.org
Svoja.org
Natisnuti, kob pobôlšyti...

Pryviêt, tutaka počtovy robot sajtu Svoja.org. Zo mnoju — komputernym programom — ne vdastsie Vam tołkovo pohovoryti, ale každe piśmo vysłane do mene raniêj čy puzniêj pročytaje čołoviêk, kotory dohladaje siêtoho sajtu.

Zaprošaju Vas skorystatisie siêtoju storônkoju i vysłati nam Vašy komentarê, pudkazki, pytania, ..., vsio, što dotyčyt sajtu.

Možete taksamo pokinuti komentar, kotory pročytajut vsiê korystalniki. Komentarê ne na temu stavte siudy »»

Kod siêtoji storônki » Nečytelny, pominiati na inšy...
Nečytelny, pominiati na inšy...Siêty kod treba perepisati v odpoviêdniu rubryku formulara, koli schočete vysłati komentar abo e-mail. Zarejestrovanym (i zalogovanym) korystalnikam ne treba vvoditi nijakich koduv (zarejestrovatisie na Svoja.org).
Komentarê (19) » Konverter » Pudlaśka klavijatura
Natisnuti, kob pokazati formular...Natisnuti, kob schovati formular... Napisati komentar
  • Usiê pola, kotory treba zapovniti, zaznačany *.
  • Anonimny komentarê publikujutsie posla akceptaciji administratora storônki.
  • Komentarê zarejestrovanych korystalnikuv ne vymahajut akceptaciji. Zarejestrovany korystalniki majut taksamo para dodatkovych fajnych funkcijuv.
  • » Praviła siêtoho sajtu

* Kod storônki:
 
Олесь
Comment
Bude mova, bude narod
Komentar #7: 28-03-2008, 15:01:44
Багато чого Ви мені написали, а я напишу ще більше і почну здалеку:)
Очевидно, що національне самоусвідомлення пудляшів не відбулося до сьогодні. На жаль, так може статися, що і не відбудеться ніколи. Головні причини тут на поверхні. Мабуть про них добре знаєте і Ви.
Руський острівець, що постав на цих теренах за часів Давнього Києва, а особливо Галицько-Волинського князівства історично століттями був відірваний від материзни, як кордонами так і іноплемінним морем, що оточувало його ледь не з усіх сторін. Така історична резервація не була проблемою для місцевих селян, що продовжували вирощувати хліб на переважно непристосованих землях і передавати з покоління в покоління традиції своїх предків. І так тривало дуже довго й ще б тривало бозна скільки. Та настали новітні часи: з науково-технічним прогресом, газетами й телебаченням, військом і промисловою урбанізацією. Перед вашою з’явою мимоволі постали питання вибору власної ідентифікації. Ще якихось сто років тому місцева еліта – священики, учителі прагнули долучитись до російської ідентичності. Де-інде визрівали проростки української, а також білоруської ідентичності (цьому сприяло те, що ваш край входив до північно-західних, білоруських губерній). На мою думку, саме ці історичні події 19 віку та включення Підляшшя у 40-х роках 20 ст. в Білоруську РСР призвели до пізнішої зовнішньої, умовної „білорусизації”. З Україною за цей час контактів практично не було. А на освітньому рівні, зовсім не було. Ну хіба що де інде завозили „Кобзар” Шевченка. А ось білоруськість час од часу нагадувала про себе згори: то комуністи БСКТ створили, то мовний стандарт „Ніви” нав’язали у друкованому слові (з іншого боку, мимовільна білоруськість врятувала Підляшшя Північне від долі Південного Підляшшя).
З’ява білоруськості і урбанізація підштовхнули багатьох до пошуків. Молоді люди, серед них можливо й Ви почали шукати відповідь на сакраментальне питання – якщо ми не поляки, то хто ж ми? Відносно сприятливі обставини поповнили білоруський рух новими активістами. Близька білоруська мова, яка насправді не була рідною, потроху ставала літературним стандартом (тут хочу наголосити, що із задоволенням читаю білоруською, дивлюся сателіт Белсат, переймаюся власне станом білоруської мови у Білорусі), і навіть ті на Підляшшю, хто ніколи нею не користувався, стали потроху, невпевнено називати себе білорусами. Поштовхом до цього були різні причини. Показовим, як на мене, є приклад чоловіка про якого Ви дуже добре знаєте:) Ні два діди Івани ні прадід з давнім українським ім’ям Лук’ян і з таким же давнім українським прізвищем, нічого не відали про свою білоруськість власне як і українськість, однак онук під впливом сина, білоруського активіста, за п’ять років до свого відходу у інший, кращий світ вперше назвав себе білорусом. Таким, дуже красномовним, видається мені шлях білорущини на Пудляшшу. Однак, чи не віддаляв такий шлях і не віддаляє до тепер багатьох від себе і од Свого? Звичайно, з часом будь-яка людина коригує свої погляди на ті чи інші події і явища. Я, наприклад, у своєму житті принаймні раз кардинально переглядав погляди на деякі аспекти національного буття у минулому, мабуть у вас на Підляшші зараз відбувається щось подібне?
І повертаючись до Вашого початкового запитання. Кривити душею не буду і одповім прямо – за самоусвідомленням я українець. Прихильно також ставлюся до самоназви руський і етноніма Русь. І негативно до запозиченого росіянами у греків-ромеїв етноніму малорос. У ситуації ж Північного Підляшшя справді дотримуюсь думки, що для мене не головне чи усвідомлять тутешні люди свою українськість (хоч симпатизую Союзу українців Підляшшя і читаю „Над Бугом і Нарвою”). Більш важливим, на мою думку, є збереження, чи як кажуть поляки, і на Пудляшші такий термін теж використовують, ЗАХОВАННЯ БЕЗЦІННИХ мовних особливостей автохтонного люду, що знаходяться на межі фатального зникнення.
Jan Maksimjuk
Comment
Rôdna mova je odna, nacijonalnych može byti bôlš
Komentar #8: 29-03-2008, 07:47:37
Vy ne rozumiêjete odnojiê OČYVIDNOJI rečy, a tomu začynajete zdaleka i hovoryte pro Daniłku Halićkoho i Kobzara, kotory ne majut dla pudlašov nijakoho emocijonalnoho značenia, bo vony naležat do ne-našoji kazki. Škoda vašoho (i našoho) času na takije dyvagaciji:)
Nacijonalne samousvidomlenie pudlašov ODBYŁOSIE, i to jak ne treba lepi dla takoho „mužyćkoho narodu”. Bačyte, u odnôm miêsti hołôvnym čynnikom nacijonalnoji identyfikaciji vystupaje podôbna mova, u inšum — što inše. U našum vypadku hołôvnym čynnikom biłoruśkoji identyfikaciji była SPÔLNA HISTORYČNA DOLA z lićvinami (dziekavičami i ciekavičami). My z jimi vikami žyli v susiêdnich vjoskach i terpiêli od tych samych biêduv i neščasatiuv. I, jak pravosłavny, byli bez sudu osudžany jak „schizmatyki” „katolićkimi lachami”. I to było najvažniejše v našuj nacijonalnuj identyfikaciji, jakôj značno pospryjali pôlśki komunisty po smerti Stalina. Ale koli b car ne perevjôv pudlašôv z unijactva v pravosłavje v 1839, to po pudlašach pomiž Buhom i Narvoju ne zostałosie b i sliêdu. Ot takije historyčny fokusy vychodiat...
Koli vy dumajete, što v takôj našuj identyfikaciji było štoś nenaturalnoho (i što nam treba teper stvorati šče jakujuś inšu naciju abo „voročatisie” do ukrajinśkosti), to prosto podiviêteś trochi daliêj za naše postsoviêćkie i postkomunistyčne pruhmenie i zrobiête vysnovy. U švajcaruv nacijonalna identyfikacija obopirajetsie ne na movi (bo oficijno v jich štyry movy), a na spôlnum historyčnum losi. U italjanciuv podôbno (okrum ohulnoitaljanśkoji movy u raznych regijonach učat z vôsim regijonalnych movuv). U hišpanciuv tože podôbna sytuacija. I u norveguv. I što, usiê vony nacijonalno šče ne samousvidomilisie? Nu, ne žartujte...
Chmelnićki, Kobzar, Łesia Ukrajinka — usioj toj ukrajinśki nacijonalny naratyv, kotory ukrajinśki historyki i piśmenniki stvorali dla svojoho narodu, jak i historyja zusiêm nedavnia (UPA) — usio siête to ne naša kazka. U nas z Ukrajinoju nema ničoho ISTOTNO spôlnoho, okrum podôbnoji fonetyki i leksyki... And that's the point.
Popravlany: 29-03-2008, 08:58:12 čerez Jan Maksimjuk  
Олесь
Comment
Mova, nacija, istorija
Komentar #9: 31-03-2008, 11:18:32
Усе вельми добре я розумію, або як казав мій покійний дід Трохим: серцьом чую. А чи відчуваєте серцем Ви? Починаю трохи сумніватися. Бо ж переживаєте за своє, а усвідомити його, на мій погляд, до кінця так і не можете. І всі ті приклади про швейцарців і норвегів тільки підсилюють мої здогади. Бо спільна історична доля і національне буття то далеко не завжди одне й теж... В нашому випадку воно особливо помітне.
Мене, якщо чесно, відверто здивував ваш зверхній тон щодо короля Данила Галицького, нащадком якого (або його дружинників) за чоловічою чи жіночою лінією можете бути і Ви, а можливо і є.
Свого часу доводилося вивчати і класифікувати українські прізвища. І можу вам сказати, що прізвище Максим’юк найбільш поширене в Україні тільки навколо однієї з столиць Данила – міста Галича, що зараз на Івано-Франківщині, на відміну від, скажімо, волинського прізвища Кондратюк, яке поширене по всій Україні.
Ви можете скептично ставитись до, як Ви висловились, нашої казки і не приймати українство як своє разом з Шевченком і т.д. (ніхто від вас того і не вимагає), але плювати на історію Данилової Червоної Русі я б не радив. Бо виходить, що плюєте у свій же колодязь. Згадайте, що саме експансія Галицької Русі сприяла тому, що наші люде масово пішли на Підляшше. І то не казка, а реальність.
Jan Maksimjuk
Comment
Pro kazki i kniaziôv
Komentar #10: 01-04-2008, 23:31:34
Nu ot, vy trymalisie spokôjno i rômno, a tut uziali i nagrubjanili mniê. Movlav, naplovav vam u kołodeć (i šče v svôj na dodatok). A ja tôlko skazav vam, što v mene vaša kazka ne vyklikaje nijakich žyviêjšych asocijacij. I što v siêtum divnoho? Ukrajinśka kazka naohuł ne maje emocijonalnoho značenia ni dla biłorusuv, ni dla polakuv, ni dla litovciuv, i vice versa. Bo kažnomu z siêtych naroduv takije kazki rozkazujut inšy „baťki”.
Što ja nazyvaju nacijonalnoju kazkoju? A imenno, oboperty perodovsiêm na etničnum irracjonalizmi „mit narodu”, kotory stvoralniki osôbnoji naciji (jak praviło intelektualisty, literatory i historyki) počatkovo obopirajut na najavnych danych etnografiji, jakije znadvôrno odrôznivajut odnu etničnu spulnotu od inšoji, a potum uže dobudovujut inšy składniki nacijonalnoji identyčnosti, takije jak „nacijonalna duša”, „mit spôlnoho pochodženia”, „nacijonalna historyja” (historyja napisana inšoju nacijeju, kotora perepisujetsie novoju nacijeju na svôj ład) i „mit nacijonalnoji budučyni”. Usiê siêty elementy vystupajut u konstrukciji kažnoho serednioeuropejśkoho narodu, i pojavilisie vony, dorečy, ne raniêj čym u 19-tum vikovi. (Jaki vže tam z Daniła Halićkoho ukrajineć? Dokładno taki samy, jak i biłorus. Vas siête šokuje? Nu a chto po nacijonalnośti byv Usesłav, zvany Čarodiêjom? Koli kniaziovav u Kijevi, to byv ukrajineć, a koli v Połoćkovi, to biłorus?)
Bojusie, što odin z najrozumniêjšych (po mojich miêrkach) ukrajinciuv provaliv by vaš „genetyčny test na ukrajinśkosť” prosto tomu, što v joho byli ne tyje geny. Koli vôn i pochodiv od kniazia, to chutčej od jakoho-leń Daniiła Golicyna, a ne od Daniła Halićkoho. Ja maju na vvazi Juryja Ševielova, miž inšoho autora „Historyčnoji fonologiji ukrajinśkoji movy”.
Zabavno divitisie, jak historyčno šče „nedovarany” i „nedopečany” produkty — biłoruśki i ukrajinśki nacijonalny dyskursy — pryjmajut toj samy „imperyjalny” ton u odnosinach do vsiêch tych, komu ne smakuje jichni nacijonalny korovaj. (Ja maju na dumci odnosiny biłorusuv do koliśnioho poliêśkoho movno-kulturnoho ruchu, i odnosiny ukrajinciuv do sučasnoho rusinśkoho ruchu. Jak by i ne było kilkoch vikôv rosijśkoho nacijonalnoho dyskursu, u kotorum siêty dva narody byli tôlko „viêtvi jedinovo i moguščevo stvoła”. Koli vam cikavo, jak biłorusy reagujut na pudlaśku movnu ideju, to perehlańte -- jak šče ne bačyli -- dyskusiji pud mojimi blogami na Radivi Svoboda: http://www.svaboda.org/content/Article/1047165.html i http://www.svaboda.org/content/Article/1047927.html)
Олесь
Comment
«У кожного своя доля і свій шлях широкий» Т. Шевченко
Komentar #11: 02-04-2008, 17:58:22
У мене й в думках не було вам грубити, лише відреагував, відповідно до своїх переконань, на дещо зверхнє ставлення до минулого, згадайте поблажливо-зверхнє (Daniłku). Але коли чимось образив - вибачте.
Скажу щиро, до вашої теперішньої праці ставлюся з симпатією, хоч бачу хиби.
Не поділяю, зокрема, і вашу давню діяльність, а також несправедливу оцінку дій підляської молоді у вже далеких вісімдесятих: „найбольшую шкоду „ўкраінскі закалот” зрабіў якраз нашай падляскай мове”. Чогось думаю, що більшою виною була накидна „білоруськість”. Те, що робите сьогодні вважаю хоч і дуже-дуже запізнілим, але з огляду на непростий попередній життєвий досвід, позитивним.
Очевидно, що ви на правильному шляху, точніше на його початку. Не дуже вірю в нове латинське письмо. Можливо більше користі було б від того щоб залишити польську абетку – більш звичну пудляшам? А ще краще писати в двох – кирилицею і латиницею.
Перечитав усі Ваші блоги. Респект. Дуже душевні тексти.
koval
Comment
Щира дяка
Komentar #12: 09-05-2008, 19:50:27
Віктору Стахвіюку.
Ваша мати чудово співає наші народні пісні, хвала їй. Кілька з них довелось чути від своєї мами у дитинстві. Коли слухав ваші треки – просльозило.
Perša « Poperednia « Komentarê od 7 do 12 iz 19 » Nastupna » Ostatnia